​Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) у контексті завдань технологічної модернізації реального сектору

26 лютого 2020 року
​Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) у контексті завдань технологічної модернізації реального сектору

26 лютого в Національному інституті стратегічних досліджень відбувся круглий стіл на тему: "Співробітництво України та міжнародних фінансових організацій: проблеми та перспективи".

Представники міжнародних організацій - Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, банку КфВ та фонду "НЕФКО" - висловили бачення шляхів підвищення ефективності реалізації проектів міжнародних організацій в Україні, збільшення рівня вибірки коштів, посилення відповідальності груп управління проектами та запровадження оцінки виконаних спільних з МФО проектів.

Учасники дискусії говорили про необхідність налагодження більш тісної координації роботи МФО з міністерствами-бенефіціарами чи виконавцями проектів, вдосконалення процедур ініціювання та планування проектів, створення спеціалізованої державної установи для імплементації самоокупних проектів МФО, вирішення проблем валютних ризиків для позичальників за проектами МФО.

Завідувач відділу державних фінансів Інституту Тетяна Богдан взяла участь у дискусії та виступила з доповіддю "Співробітництво України з МФО у контексті завдань технологічної модернізації реального сектору":

При визначенні пріоритетів співробітництва України з МФО слід виходити з того:

1) Україна за рівнем ВВП на душу населення є однією з найбідніших країн Європи (займає ІІ місце після Молдови), а промислова база України постійно звужується і втрачає конкурентоспроможність;

2) Відсоток зносу основних фондів у економіці України становить 60,6%, а в промисловості – 66,4%;

3) Частка валового нагромадження основного капіталу у ВВП в останні роки змінювалася від 15,5 до 17,7%, що є одним з найнижчих показників на євразійському континенті;

4) Виробниче кредитування українських банків знаходиться в замороженому стані, а кредитні ресурси міжнародного ринку капіталів мають змогу залучати лише одиниці з українських компаній;

5) «Вільна рука ринку» в Україні формує контури сировинної економіки, яка характеризується високою волатильністю та унеможливлює помітне зростання середньодушових доходів.

Потреби України в інвестиціях для побудови сучасної інфраструктури і модернізації виробництва оцінюються в сумі до 300 млрд дол. США.

В таких умовах першочерговими завданнями економічної політики в Україні виступають радикальне піднесення темпів інвестиційної діяльності, модернізація діючих і створення нових промислових підприємств, оновлення об'єктів інфраструктури.

Гіпотетично, прямі іноземні інвестиції, кредити МФО та міжнародна технічна допомога могли б стати вагомими засобами для виконання окреслених завдань.

Поки ж що Україна отримує 2-3,6 млрд дол. США на рік прямих іноземних інвестицій, основна частина яких спрямовується в оптову та роздрібну торгівлю, фінансовий сектор, операції з нерухомістю та добувну промисловість.

В останні 3 роки Україна отримувала 700-950 млн дол. США на рік міжнародної технічної допомоги (МТД). При цьому близько 70% МТД надходить до сфер ядерної безпеки і оборони. Лише 2% МТД спрямовуються за напрямком «енергетика та енергоефективність» і 2% - «економічний розвиток і торгівля».

За останні 3 роки чисте боргове фінансування України з боку офіційних кредиторів (крім МВФ) було від'ємним: у 2016 р. воно становило -0,4 млрд дол., у 2017 р. - +0,9 млрд дол. і в 2018 р. - -0,6 млрд дол. США. З 2016 р. чисте фінансування з боку Світового банку було хронічно від'ємним. У Концепції партнерства Світового банку з Україною було визначено лише 1 пріоритетне завдання, яке є дотичним до окресленої нами проблеми: «Підвищення якості інфраструктурних послуг, особливо у сфері енергетики та транспорту».

В історичному ракурсі у рамках «плану Маршала» для країн Західної Європи за рахунок позик Міжнародного банку здійснювались закупівлі промислового обладнання для західноєвропейських підприємств. За планом “Маршала” фінансувалося 143 програми постачання промислового обладнання. Крім того, надходження у національних валютах до “зустрічних фондів” від продажу імпортованих сировини, продовольства, палива використовувалися на здійснення державних інвестицій і впровадження програм розвитку промисловості. Зокрема, у Франції реалізувався “план Моннета” та було створено Модернізаційний фонд.

Нині в ЄС на індустріальну політику із спільного бюджету ЄС щорічно виділяється 52 млрд євро. Крім того, видатки з національних бюджетів країн-членів ЄС досягають 100 млрд євро, що дає сумарний показник витрат на індустріальну політику в ЄС на рівні 150 млрд євро або 1,1% ВВП на рік.

Основні компоненти індустріальної політики ЄС наднаціонального рівня наведені в таблиці. Близько 2/3 видатків на індустріальну політику (без регіональної політики) припадало на дослідження, розробки, технології та інновації. 13% загальної суми складали видатки на інфраструктуру. На секторальну індустріальну політику ЄС щороку витрачає 12% загальних витрат або 8,3 млрд євро, які використовуються на розвиток авіа-будування, космічної галузі та електроніки.

Складові фінансування індустріальної політики ЄС у середньому на рік за 2014-2017 рр., млрд євро

Джерело: The European Union’s Industrial Policy: What are the Main Challenges? Michael Landesmann and Roman Stöllinger. – wiiw Policy Notes and Reports 36, January 2020.

В Україні кредитні програми МФО, спрямовані на модернізацію українських підприємств, не є багаточисельними та об'ємними. Так, у 2020 р. згідно з офіційними планами мають реалізуватися такі проекти:

 Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) «Основний кредит для МСП і компаній з середнім рівнем капіталізації», 400 млн євро;

 ЄІБ - «Реабілітація гідроелектростанцій», 200 млн євро;

 МБРР «Доступ до довготермінового фінансування МСП», 150 млн дол.;

 ЄБРР - «Закупівля верстатів капітального ремонту свепрдловин та покращення енергоефективності АТ «Укргазвидобування», 51,9 млн євро;

 КфВ - «Рефінансування енергоефективних інвестицій малих та середніх підприємств України через фінансовий сектор», 7 млн євро;

У сфері МТД Україні також є приклади успішних проектів за напрямком «технологічної модернізації та розвитку виробничої бази України». Але такі проекти знову ж таки є поодинокими і не в змозі запустити процес незворотніх позитивних змін на макрорівні. Мова йде про такі проекти:

 проект Уряду США «Конкурентоспроможна економіка України» вартістю 42 млн дол., в рамках якого надається допомога бізнес-інкубаторам та ІТ- кластерам;

 2 проекти ЄБРР у Львові щодо виробн-ва біогазу на основі очисних споруд;

 проект Уряду ФРН «Консультування підприємств з енергоефективності».

Виходячи з викладеного, для України конче необхідним є започаткування пільгових кредитних програм МФО, спрямованих на підвищення технологічного рівня виробництва, оновлення основних фондів для середніх і великих підприємств. Такі програми повинні мати масовий характер і бути доступними для всіх потенційно конкурентоспроможних суб’єктів господарювання.

Активну участь у кредитуванні українських підприємств могли б взяти такі міжнародні організації - ЄІБ, ЄБРР, МБРР, МФК, ЧБТР, КфВ.

Основними завданнями таких кредитних програм могли б бути:

а) підвищення конкурентоспроможності українського виробництва;

б) нарощування українського експорту і зменшення дефіциту торг-го балансу;

в) впровадження на підприємствах енергозберігаючих технологій;

г) оновлення і модернізація виробничої інфраструктури;

д) створення технологічно складних виробництв.

Підприємства-позичальники повинні мати можливість отримати інвестиційні кредити терміном на 4-15 років під низькі відсоткові ставки. Цільовою групою підприємств могли б стати експортери харчової промисловості, гірничо-металургійного комплексу (ГМК), машинобудування, хімічної промисловості, підприємства паливно-енергетичного комплексу.

Реалізація програм кредитування технологічної модернізації виробництва буде можливою лише при кардинальному збільшенні міжнародними фінансовими інститутами лімітів фінансування на Україну. Це вимагає більш вагомої політичної підтримки України Заходом, а також реальної готовності Заходу сприяти відродженню і розвитку економіки України.

При проектуванні таких програм слід враховувати, що Україна має надмірний розмір державного боргу, а тому ризиковим та економічно шкідливим для нашої країни є покладення на державу тягаря у вигляді урядових гарантій за кредитами МФО. Тому у рамках кредитних програм розвитку виробничого потенціалу України доцільно було б відійти від практики кредитування МФО суб'єктів корпоративного сектору України під державні гарантії.

Поширити:

Публікації у ЗМІ

29 травня 2020 року

Через пандемію коронавірусу ВВП України скоротиться на 7% у 2020 році

Перейти
20 травня 2020 року

Відлуння Brexit: яку вигоду може отримати Україна від нового «глобального тарифу» Великобританії

Перейти
18 травня 2020 року

Загроза дефляції. Нацбанк не реагує

Перейти
16 травня 2020 року

Протидія економічній кризі: глобальні та національні аспекти

Перейти
12 травня 2020 року

Незалежність НБУ від потреб суспільства

Перейти

CookieЦей веб-сайт використовує файли cookie, щоб покращити роботу користувачів.